Рекомендації батькам
щодо формування харчової поведінки дитини
Починайте з себе. Немає ліпшого способу сформувати або скорегувати звички
дитини, ніж демонструвати бажану модель харчової поведінки завдяки особистому
прикладу. Пам’ятайте, що дитина повторює за батьками все, що бачить. Критичне
мислення й усвідомлений підхід до харчування сформується протягом підліткового
віку, однак до цього часу дитина ризикує набути стійку залежність від солодкої,
жирної або калорійної їжі.
Дотримуйтеся режиму харчування.
Дієтологи ркомендують розділяти прийоми їжі на 4 – 6 разів. Перерва під час
прийомів їжі для дитини не має перевищувати 4 години, бо в такому разі організм
не отримує сигналу накопичувати поживні речовини «про запас» і ефективно
витрачає енергію. Наскільки суворим буде режим харчування залежить від
індивідуальних особливостей дитини, її самопочуття і сімейних обставин. Проте
надмірна увага до часу вживання їжі може призвести до додаткової стривоженості
та занепокоєння, що негативно впливає на апетит й ефективність засвоєння їжі.
Подавайте їжу в призначеному для цього місці.
Зазвичай вживання їжі в домашніх умовах відбувається на кухні, де є стіл,
стільці тощо. Однак у деяких родинах заведено накривати стіл у вітальні, при
цьому користуватися столовим текстилем, вишуканим посудом і приборами. Також є
сім’ї, які
збираються поїсти у вітальні, але не заради естетики спільного прийому їжі, а
щоб влаштуватися біля телевізора. Відповідно, від ставлення сім’ї до
процесу прийому їжі й залежать харчові звички дитини.
Урізноманітнюйте раціон дитини. Не кожна сім’я може придбати дорогі сорти м’яса та
риби. Проте всі мають змогу чергувати продукти харчування, доступні для
будь-якого сімейного бюджету: м'ясо куряче й яловиче, рибу хек, субпродукти і
мідії або інші морепродукти. Відмовтеся часто готувати для дитини одну її
улюблену страву, ліпше запропонуйте спробувати щось нове. Завдяки цьому в
дитини формуватиметься смакова цікавість. Також варто обговорювати структуру
страви, її консистенцію, колір, аромат, історію та географію поширення. Усе це
разом із вживанням їжі розширить словниковий запас і ерудицію дитини.
Подавайте страви та сервіруйте стіл естетично. Привабливо
прикрашена ароматна страва в десятки разів інтенсивніше стимулює зони
головного мозку, що активують механізми травлення. Оригінальність подачі може
вмотивувати дитину спробувати новий продукт. Надалі дозволяйте їй брати участь
в оформленні страв, адже це поліпшує естетичний смак і є виявом турботи про
тих, для кого готують їжу.
Надайте дитині можливість самій визначити улюблені
страви. Часто дитина змушена дотримуватися харчових звичок
батьків і не має вибору. Наприклад, можливо їй і смакувала б гречана каша, але
тато демонструє до цієї страви відверту відразу. Навряд чи після негативного
коментаря дитина поставиться до каші неупереджено. Тому варто надавати дитині
можливість самостійно робити вибір, прислухатися до власних уподобань. Вона має
відчувати, що її думку та бажання враховують. У такому разі дитина почне
поважати та сприймати вподобання інших людей, відстоювати власні погляди.
Пропозицію вибору слід формулювати на основі додаткової альтернативи, коли
основна страва є незмінною. Наприклад, кисломолочний сир – основна страва, а
дитина отримує можливість обрати ягоди або фрукти, які до нього додадуть. Інший
приклад – дитина самостійно вирішує, в якому вигляді їстиме картоплю: як пюре
або шматочками.
Не перегодовуйте дитину. Кладіть на тарілку невелику порцію їжі. Якщо дитина відчуває, що ще
голодна, вона попросить добавку. Так вона навчиться самостійно визначати міру
ситості. Якщо ж на тарілці залишається їжа, а дитина відмовляється доїсти, то
не варто змушувати її. Навіть якщо запасу з’їдених
продуктів не вистачить для тривалого забезпечення ситості, ліпше дитині
дозволити самостійно регулювати цей процес. Зрештою вона набуде досвіду
ефективного накопичення необхідної кількості енергії. Такий стиль харчового
виховання вимагає відсутності вдома печива і цукерок, якими дитина може швидко
поповнити запас калорій.
Не робіть із їжі винагороду.
«Солодкі» заохочення можуть стати одним із каменів спотикання на шляху до
формування здорових харчових звичок. Дитина має отримувати солодощі разом з
іншими стравами як невід’ємну частину свого раціону, а не як нагороду за
особливі заслуги чи для відволікання від пустощів. Демонструйте дитині
шанобливе ставлення до їжі і до тих, хто її приготував, однак не створюйте
культ їжі.
Обговорюйте корисні та шкідливі властивості продуктів
харчування. Дитина вивчає навколишній світ через спілкування з
батьками. Якщо у неї є можливість ставити запитання, чути відповіді і роздуми
авторитетних дорослих, якщо дорослі стимулюють формування її власного
критичного ставлення до різних питань і тем, то на дитину не вплине ні
«зомбування» рекламою, ні маніпуляції маркетингових технологій.
Формуйте адекватну харчову поведінку дитини методом гри. Для
цього підходить формат рольової гри, зокрема «В кухаря» або «В кафе», а також
продуктивні види діяльності (малювання, ліплення тощо); тематичні інтерактивні
бесіди з переглядом фото- і відеоматеріалів.
Хваліть дитину. Не забувайте заохочувати дитину
похвалою навіть за незначне поліпшення її харчової поведінки. Підбадьорливе
слово, на відміну від солодкої цукерки, потішить і зігріє душу дитини, при
цьому збереже її тіло здоровим.
Розвиваємо уяву дошкільника
Ø Не
регламентуйте творчу діяльність дитини.
Ø Не
поспішайте робити висновки про результати творчості дитини, позитивно оцінюйте
її діяльність.
Ø Частіше
звертайтеся до попереднього досвіду дитини. Це є необхідною передумовою
успішного функціонування процесів її уяви.
Ø Збагачуйте
досвід дитини щодо створення нових образів. Що він більший і різноманітніший,
то успішніше здійснюється кожна наступна операція уяви.
Ø Використовуйте
спеціальні
вправи, що сприяють розвитку уяви дошкільника, як-от:
-
скласти казку (на
задану тему, за поданим початком і кінцівкою), наприклад, про неслухняного
хлопчика, з умовою, що твір матиме щасливу кінцівку, або розповідь про зустріч
дитини з персонажем казки, оповідання тощо;
-
створити казку за малюнком або намалювати
малюнок за сюжетом казки – прочитаних чи придуманих самостійно;
-
придумати оповідання чи казку за
кількома малюнками, об’єднати їх сюжетом, вигадати продовження;
-
запропонувати дитині придумати
нові можливості використання знайомого предмета. Наприклад, цеглину
використовують у будівництві. А де ще можна її застосувати? Це сприяє розвитку
здатності варіювати образи уяви;
-
запропонувати дитині спочатку вивчити
схему складання моделі із конструктора, а потім зібрати її.
Ø Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися під час пізнання на інтуїцію і ризик. Імовірно, саме це допоможе їй зробити справжнє відкриття.
Чому
ми відчуваємо емоції та чи можливо їх контролювати?
Чому
ми відчуваємо емоції? Іноді кожному з нас хочеться
взагалі перестати відчувати. Особливо відчувати неприємні емоції: злість,
смуток і страх. Навіщо природа наділила нас здатністю переживати настільки
інтенсивні відчуття? Справа в тому, що кожній емоції відведено особливе місце. Тож, пропоную ознайомитись з основними, базовими
емоціями.
Для початку
візьмемо злість. Причинами злості
є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети, фізичні або
психологічні переживання порушення меж. Це можуть бути фізичні перешкоди,
правила, закони або особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й
невизначені, безпосередня реакція може не виражатися в злості. Однак якщо
певний бар’єр справді заважає досягненню бажаної мети, злість рано чи пізно
обов’язково виникне. Якби не вона, ми не могли б постояти за себе. Злість –
прагнення до свободи та інстинкт самозбереження.
Страх має не меншу цінність. Страх – це
емоція, яка виникає при одержанні суб’єктом інформації про можливе заподіяння
шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх нас
часто сковує, не дозволяє діяти. І коли він проявляється неадекватно до
ситуації, ми його сприймаємо негативно. Проте основна функція страху –
збереження життя. Страх не дозволяє нерозважливо ризикувати. Страх змушує
замислитися, зупинитися, шукати спосіб уникнути небезпеки, навіть якщо мозок ще
не з’ясував, у чому саме полягає загроза.
Сум – емоційний стан, який допомагає
пережити горе, накопичити енергію, якої в нас зараз недостатньо. Сум буквально
звільняє від гіркоти втрати чогось або когось. Хімічні процеси, які викликає
сум у мозку, допомагають позбутися болю й жити далі. Сум допомагає пережити
труднощі і знову почати спілкуватися з навколишнім світом та людьми.
Радість –
це емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну
потребу, ймовірність якої в цей момент була невелика і невизначена. Радість –
це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значущої дії.
Упевненість і особиста значущість, які набуваються в радості, дають людині
відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість
супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім
світом. Враховуючи ці характеристики радості, легко зрозуміти, що поки у світі
існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не
можуть постійно перебувати у стані радості.
Рекомендації
для батьків як навчати дітей
контролю
своїх емоцій
1. Поясніть, що злість
необхідно виражати словами, а не насильством. Діти повинні вголос вимовити, що
вони сердяться, і розповісти чому.
2. Допоможіть дитині
встановити зв’язок між емоціями і причинами їх виникнення. Поговоріть з нею,
з’ясуйте, що спровокувало спалах злості. Маленьким дітям іноді потрібно
допомогти «згадати», що ж пішло не так. Дуже скоро діти самі зможуть пояснити,
чому вони сердиті, замість того щоб відразу переходити до імпульсивних дій.
3. Дитина повинна знати,
що ви готові її вислухати і взяти до уваги її почуття (але це не означає, що
все буде так, як вона захоче): «Ти зараз злишся. Тобі неприємно, що я тебе не
слухала. Але тепер я слухаю». «Ти злишся… Ти образилась на Олю, бо вона забрала
в тебе ляльку». «Знаю, ти вже втомився стояти в черзі, і я теж. Як ми можемо
розважитись, поки ще чекаємо? Чим би ти хотів зайнятись?»
4.
Прямо скажіть, що насильство – неприйнятний спосіб проявляти злість. Відразу ж
припиняйте всі спроби, після кожної бійки аналізуйте негативні наслідки і
наполягайте на тому, щоб дитина виправила свою помилку (тобто виразила
невдоволення словами).
5. Діти повинні говорити,
чого вони хочуть. Дуже часто дитина починає скиглити і скаржитися, бо чогось не
хоче. Налаштуйте її на позитивний лад: – Він/вона мене б’є. – Скажи йому/їй
голосно, при всіх, щоб так більше не робив/не робила. – Світлана відняла мій
велосипед. – Попроси її повернути негайно. Скажи, що це твій велосипед і він
тобі потрібен просто зараз.
6. Будьте прикладом для
своїх дітей. У складних ситуаціях дитина, скоріше за все, робитиме те, що ви
робите, а не те, що ви говорите. Ви повинні стати для неї рольовою моделлю.
Якщо ви злитеся, так і скажіть гучним голосом. Не дозволяйте собі розлютитися
по-справжньому. Зліться і проговорюйте свій стан, щоб випустити пару. Тоді діти
зрозуміють, що можна виговоритися і злість мине. Часто повторюйте прості фрази:
«Я розсердилась!» «Твій вчинок мене розсердив!» «Мені прикро, що ти не дотримав
слова». Діти краще навчаються контролювати злість, якщо ви помірно проявляєте
свої емоції, а не завжди посміхаєтеся, поводитесь розумно і стримано. Дитина
повинна розуміти, що його батьки теж із плоті й крові і переживають
різноманітні емоції, а не лише радість. Можна сильно злитися на дітей, при
цьому не принижуючи їх і не вдаючись до насильства. Не забувайте про те, що
емоції потрібно висловлювати відкрито і безпосередньо. Дитині може знадобитися
якийсь час, щоб навчитися опановувати злість. Радійте, якщо вона демонструє хоч
якісь зрушення в цьому напрямі, наприклад, вже не намагається вдарити іншу
дитину чи вас, а голосно вимовляє: «Я розлютився!» Навіть деякі дорослі на таке
не здатні, тому вважайте, що досягли величезних успіхів!
Як навчити дітей пережити сум
Народна мудрість
каже: коли вам сумно, поплачте, і стане легше. Проте цією мудрістю люди не
користуються, бо поряд з нею існує ряд стереотипів, у тому числі ґендерних, які
заважають проявляти сум. Наприклад: «Будь сильним, будь чоловіком», «Хлопчики
не плачуть!», «Не плач. Будеш некрасивою», «Не плач. Плаксіїв ніхто не любить!»
і тому подібне. Тому в дітей закладається думка, що занадто багато плакати
недобре. Та іноді виплакатися просто необхідно.
Плакати так само
природно, як і дихати. Якщо постійно стримувати сльози, людина не стане
«сильною», а озлобиться, житиме в минулому, втрачаючи контакт із сьогоденням,
боятиметься емоцій інших людей і всього, що пов’язано зі смертю і втратою. Якщо
ви вмієте плакати і переживати біль, ви впораєтеся з чим завгодно.
Учені
виявили, що коли людина плаче, її організм вивільняє хімічні речовини групи
ендорфінів, що блокують больові рецептори і тим самим діють як анестезія. Сум
проходить, якщо забезпечити дитині підтримку й розуміння. Вам потрібно просто
бути поруч, заспокоїтися, сісти або стати поруч і сумувати з дитиною. Іноді
діти хочуть, щоб їх обійняли і тримали на руках, іноді їм хочеться сидіти на
відстані. Можна поспівчувати дитині, якщо ви вважаєте, що це доречно: «Я сумую
разом з тобою, поплач». «Мені дуже шкода дідуся». Якщо дитина заплуталася у
своїх переживаннях або соромиться, поясніть ситуацію: «Толя був хорошим другом.
Я розумію, чому ти сумуєш після його від’їзду».
Як навчити дітей побороти страх
1. Будьте неупередженими.
У віці трьох-чотирьох років діти часто починають більше замислюватися про
навколишній світ, а значить, і відчувати сильне занепокоєння. Поговоріть з
дітьми, будьте терплячі і ведіть себе як зазвичай. Довіряйте дитячій інтуїції:
іноді їхні побоювання якогось місця чи людини мають свої підстави. Страх –
своєрідний радар, який не раз виручав людський рід у небезпечному минулому.
2.
Аналізуйте страхи. Якщо в дитини з’явився страх перед реальними подіями або
людьми, поясніть, що в житті таке малоймовірно. Проте покажіть дитині способи
саморегуляції в екстремальних ситуаціях. Розробіть план дій, програйте з
дитиною можливі ситуації. Подумайте разом, що потрібно зробити, щоб знову
відчути себе в безпеці.
3. Якщо дитина боїться
чогось нереального, скажіть правду. Не варто шукати чудовисько під ліжком –
якщо тільки ви не живете на Комодо – острові жаху!
4. Приховані страхи. Якщо
дитина постійно чогось боїться, вислухайте її і замисліться: може, насправді
причина страху криється десь іще? Іноді побоювання – лише прикриття для більш
глибокого, прихованого страху, в якому дитині важко зізнатися.
Чи потрібно навчати дітей проявляти радість?
Так, нас часто хвилюють прояви саме
«негативних» емоцій. Проте в переживанні радості теж є «побічні ефекти». Від
сильних позитивних емоцій люди також часто отримують стрес. Напевно, кожен
неодноразово бачив чи переживав у своєму житті, що після позитивних подій з
радісним спектром переживань людина почувається виснаженою. Або, наприклад,
коли дитина в піднесеному настрої бігає, стрибає, галасує, шумить і не може
заспокоїтись. Тут, як і з іншими емоціями, насамперед варто дати дитині
зрозуміти, що ви знаєте, що і чому вона зараз відчуває, і назвати це відчуття:
«Ти зараз дуже радієш… Тебе зараз переповнює радість, бо тато повернувся з
відрядження…» Крім того, варто запропонувати дитині інші способи вираження
радості. Наприклад: «Крім бігання-стрибання, як іще ти можеш порадіти татовому
поверненню додому?» Придумайте разом з дитиною список форм прояву радості
відповідно до ситуації: «Сказати татові про це» «Обійняти його міцно-міцно»
«Намалювати татові малюнок» «Приготувати чай»
Важливі поради для полегшення відпрацювання й закріплення нових навичок контролю емоцій
Визначте стандарти поведінки. Дитина
повинна знати чіткі критерії оцінки своїх дій. Наприклад, якщо її поведінка
завдає шкоди їй, іншим людям або навколишньому середовищу, то вона зобов’язана
зупинитися і подумати, що робить не так. Коли правила не встановлено або вони
важкі для розуміння, дітям дуже складно себе контролювати.
Зробіть паузу. Якщо ви чуєте від своєї дитини не
ті слова, яких очікували, чи бачите не ту поведінку – зверніть на це увагу.
Зробіть глибокий вдих, заспокойтеся. Ви повинні бути не тільки наставником, а й
зразком для наслідування. Просто зробіть паузу і скажіть у відповідь:
«Спробуємо ще раз. Я уважно слухаю. Я розумію, що ти хочеш мені сказати щось
важливе. Скажи це так, щоб у мене була можливість допомогти тобі». Якщо
лексикон вашого малюка ще тільки формується, навчіть його вживати «умовні»
вирази: «Будь ласка, дозвольте мені зробити це інакше ...» «Тату, чи можеш ти
мені дати...» «Я починаю хвилюватися, прошу вас, допоможіть мені...» «Зверніть
на мене увагу, будь ласка...» Якщо ваша дитина намагається битися, зупиніть її,
навіть якщо вона при цьому розсердиться. Коли вона починає ламати іграшки або
кидати м’яч у люстру, залишіть усі справи і заспокойте її. Це дозволить вашому
малюку зрозуміти, що він поводиться неправильно, і швидше засвоїти правила
поведінки в сім’ї.
Постійно будьте «на зв’язку» зі
своєю дитиною.
Чи
не помічали ви, що ваш малюк починає нервувати, коли ви часто розмовляєте по
телефону? Або, граючись з ним, одним оком переглядаєте улюблене шоу? Він
розуміє, що хоча ви фізично поруч, ваша увага десь дуже далеко від нього. Увага
до дитини дозволить вам вчасно її заспокоїти і тим самим полегшить вашу
педагогічну задачу.
Дайте дитині можливість розслабитися. Внутрішня напруга заважає продуктивному
навчанню, а тим більше – вивченню чогось нового. Створіть для дитини в будинку
«заспокійливий простір» з улюблених книг, малюнків або інших речей, які її
радують і, отже, заспокоюють. Якщо «заспокійливого простору» поруч нема, просто
зробіть паузу. Головне в цій справі – дати дитині спокійно опанувати себе.
Однак не допускайте, щоб малюк відчував себе знехтуваним. Обов’язково скажіть:
«Коли заспокоїшся, можеш повернутися до нас, і ми продовжимо розмову».
Щодня тренуйтесь та аналізуйте ситуації.
Регулярне «тренування» набутих навичок «приборкання» сильних емоцій має відбуватися
щодня у вашому повсякденному житті. Варто щодня проводити з дітьми аналіз усіх
подій, які відбулися, і заново відпрацювати з ними те, що вони від хвилювання
відреагували не так, як ви їх навчали, – повторити слова, інтонації та дії, які
допомагають контролювати відповідні емоції. Якщо ситуація знову загострюється і
дитина раптом «забула» потрібні слова, просто нагадайте їй: «Ми вже говорили
про це. Спробуй ще раз. Я уважно слухаю».
Закріплюйте досягнення.
Дуже важливо звертати увагу не лише на моменти, які потребують подальшої
роботи, але й на досягнення дитини. Обов’язково зверніть свою увагу та увагу
дитини на те, що їй вдалося зробити, щоб емоція не вийшла з-під контролю.
Наприклад: «Я дуже радію з того, що ти не вдарив Мишка, коли він відібрав твою
машинку, а впевнено попросив його її повернути. Я пишаюсь твоїм вчинком!»
Фрази для вираження визнання гарних рис та вчинків
§ «Ти
такий винахідливий/артистичний / така винахідлива/артистична»
§ «У
тебе завжди чудові ідеї»
§ «Бути
цікавим – це дуже добре»
§ «Ти
так цікаво розповідаєш!»
§ «Твоя картина/розповідь/пісня просто чудова!»
§ «Я тобою захоплююсь»
§ «Це чудове запитання!
§ «Твоїм друзям з тобою пощастило»
§ «З тобою я щодня вивчаю щось нове»
§ «Ти робиш мене кращим»
§ «Ти хороший хлопчик / хороша дівчинка»
§ «Ти чудово виглядаєш сьогодні»
§ «Ти вчинила/вчинив дуже хоробро»
§ «Ти знаєш це краще
за мене!»
§ «Влучно
сказано!»
§ «Ти гарна/гарний і зовні, і всередині».
Ігрові прийоми, які дозволять
зробити
навчання контролю над емоціями цікавішим
«Світлофор». Якщо ваша дитина ще маленька,
розгляньте світлофор і поясніть принцип його дії. Приготуйте кілька наборів
кружалець червоного, жовтого та зеленого кольорів. Розкладіть їх у кімнатах,
покладіть один до своєї сумочки. Поясніть дитині принцип гри. Коли вона сильно
збуджена, сердита, розлючена, просто покажіть і скажіть їй, що це «червоне
світло». Потім, коли вона трохи приходить до тями, говоріть: «Це вже жовтий», –
а коли зовсім спокійна: «А тепер зелений». Бажано, щоб малюк навчився уявляти
собі справжній світлофор зі зміною кольорів, тоді з часом він за допомогою
цього нехитрого прийому зможе регулювати свої емоції. До речі, якщо ви самі
схильні до бурхливих проявів почуттів, попросіть малюка нагадувати вам, коли
попереду «загорається червоне світло».
Знак «Стоп». Намалюйте разом знак
«СТОП» і домовтеся, що як тільки дитина відчує, що починає сильно сердитися, то
відразу дістане цей знак і скаже вголос або подумки: «Стоп!» Ви самі теж можете
спробувати використовувати такий знак для приборкання свого гніву.
«Кривляки».
Кривляйтеся з малюком перед дзеркалом. Зображуйте різноманітні емоції. Зверніть
особливу увагу на міміку розгніваної людини.
«Чарівна кулька».
Коли почуття вже переповнили малюка, йому вкрай важко заспокоїтися. Якщо
бачите, що дитина засмучена або збуджена і осьось заплаче, запропонуйте їй
зробити глибокий вдих і повільний видих: «Нумо надуватися, як повітряні кульки!
Цікаво, в кого більше поміститься повітря? А тепер повільно-повільно випускаймо
з наших кульок повітря».
«Лимон».
Якщо дитина явно роздратована і сердиться, попросіть її міцно-міцно стиснути, а
потім поступово розслабити кулаки: «Ти такий сердитий. Ану стисни кулачки,
покажи, як сильно ти сердишся А ще сильніше можеш розсердитися?» Потім
попросіть дитину розтиснути пальці і, нарешті, розкрити долоні, повністю
розслабивши руки.
«Могутнє дерево». Попросіть дитину якомога сильніше натиснути п’ятами на
підлогу, напружити все тіло, руки, ноги; міцно зціпити зуби: «Ти могутнє
дерево, дуже міцне, в тебе сильне коріння, яке йде глибоко в землю, тобі ніхто
не страшний. Це поза впевненої людини».
«Лев». Запропонуйте
дитині уявити себе левом: «Він гарний, спокійний, упевнений у своїх силах,
голова гордо піднята, плечі розправлені. Його звуть так, як тебе (ім’я дитини),
у нього твої очі, тіло. Ти лев!» Можна запропонувати погарчати, як лев.
Ігровий
прийом «Диво-речі». Для опанування сильних емоцій
дитини можуть стати у пригоді різноманітні предмети, такі як:
• чашка: в неї можна кричати;
• миска або ванна з водою: в них можна жбурляти гумові
іграшки;
• аркуші паперу:
їх можна м’яти, рвати, з силою кидати в мішень на стіні;
• олівці: ними
можна намалювати неприємну ситуацію, а потім заштрихувати або зім’яти малюнок;
• пластилін: з нього можна зліпити фігурку кривдника, а
потім зім’яти або переробити її;
• подушка: її можна кидати, бити, штовхати; виділіть
окрему подушку «для розрядки»; не варто використовувати для цього м’які іграшки
і ляльок, а от боксерська груша згодиться;
• пісочний
годинник: якщо вам здається, що маленький скандаліст здатний вас зараз почути,
запропонуйте йому зменшувати інтенсивність свого крику відповідно до того, як
падають піщинки в пісочному годиннику, – спочатку голосно, потім тихіше й
тихіше. Поставте на стіл пісочний годинник і
скажіть дитині, що вона може поплакати, поки пісок перетікає з однієї половинки
в іншу, а потім повинна заспокоїтися. Спостерігаючи за рухом піщинок, дитина,
скоріше за все, припинить плакати. Для цієї мети добре підходять так звані
піщані картинки – подвійний скляний екран, усередині якого пересипається
пофарбований пісок, утворюючи химерні ландшафти.
Отже, процес розвитку емоцій починається з раннього
дитинства, і важливою умовою формування емоцій та почуттів є турбота дорослих. Дитина,
обділена любов’ю та ласкою, сама виростає холодною. Також дитина не повинна
обмежуватися лише власними почуттями, а повинна вміти виявляти їх в інших
людей, співчувати, проявляти свої емоції адекватно до ситуації та в
конструктивний спосіб. Це дозволить їй налагоджувати спілкування з різними
людьми, адекватно переживати стресові ситуації та залишатися здоровою.
